Зрада у гуманітарному питанні може вдарити сильніше за снаряд танка чи гаубиці – Соломія Бобровська

Фото: znaj.ua

21 липня 2021 р. в Українському кризовому медіа-центрі відбувся брифінг членів Ініціативної групи на тему: «Меморіал «Бабин Яр» за гроші кремлівських мільярдерів. Київська міська влада уникає громадського обговорення й відверто лобіює російський проєкт».
В брифінгу взяли участь Сергій Квіт, Володимир В’ятрович, Соломія Бобровська, Сергій Таран, Михайло Басараб та Йосиф Зісельс. 
Після брифінгу ми звернулись до членкіні Ініциативної групи, депутата Верховної ради України від партії «Голос» пані Соломії Бобровської з проханням відповісти на декілька запитань по темі брифінгу.

 


– Пані Соломіє, коли Ви вперше познайомились з проблемою Бабиного Яру? 

– Вперше з проблемою Бабиного Яру я познайомилась декілька років тому. У 2018 році про неї ще мало  говорили.  Пам’ятаю, як Яна Барінова пішла з  посади керівника МЦГБЯ, але найбільшим здивуванням для мене стала поява постаті Хржановського. 
Сама тоді розпочався скандал з його фільмом «Дау». Ми – члени партії «Голос», почали задавати питання Святославу Вакарчуку: «Що відбувається? Хржановський не може бути керівником такого проекту. Чому Ви це толеруєте?»
Тоді я написала заяву до Міністерства внутрішніх справ з проханням порушити кримінальну справу у зв’язку з насильством по відношенню до неповнолітніх дітей: в цьому фільмі буди задіяні маленькі дітки з харківського інтернату. Декілька місяців тому ми отримали відповідь, що справа закрита харківською поліцією, і на цьому фактично поставлена крапка, тому що у нас немає прямих доказів.
Вакарчук пообіцяв розібратися, але наглядова рада МЦГБЯ так і не прийняла рішення замінити Хржановського на цій посаді. Я тоді ще не аналізувала його російсько-нацистський підхід до теми, але вже було очевидно, що він не має ніякого відношення до трагедії Бабиного Яру. Жодного. Це було для мене першим ближчим знайомством з цим конфліктом. 
Цього року, коли постало питання виділення МЦГБЯ додаткової землі, я повністю занурилась в цю тему і жахнулась масштабами підкупу відомих, впливових людей, політиків, які підтримали  російський проєкт. 
Я переконана, що зрада у гуманітарному питанні може вдарити сильніше за снаряд танка чи гаубиці. 
За це в тому числі стоїть армія. Коли ми віддаємо чужоземцям формувати гуманітарні питання, ми втрачаємо свою державність, за яку сьомий рік іде війна на сході України. 
 

– Вакарчук теж підкуплений? Чому він пішов до російського проєкту?

– Я знаю, що нього є комунікація з Фридманом. Це, напевно, зумовлює його підтримку цього проєкту. Фукс, який фактично є ініціатором Харківської весни в Україні в 2014-му році, який знаходиться під санкціями в Україні, Фридман і Хан, які отримують подяки і грамоти від Путіна і є близькими в його колі оточення, і вкладають сюди гроші, для мене поза межами сприйняття та розуміння. 

 

– Це також вплинуло на Ваше відношення до членства в партії? 

– Так, дуже. Я заявила, що вийду з партії «Голос», якщо наша міська фракція буде голосувати за виділення землі МЦГБЯ. Вона проголосувала, я справді виходжу з партії. Тому що я йшла в український «Голос», а не в латентне ОПЗЖ.
 

– Що розповідали Вам батьки про Голокост і про війну? 

– В нашій родині Голокост завжди згадувався на рівні з Голодомором. 
Я мала честь вчитися в одного з найвідоміших професорів філософії у Львові – в пана Івана Пашука, який розказував нам, як його батьки рятували єврейську сім’ю. Він це говорив з такою величезною емпатією, приводив спогади батьків – для мене це був урок справжньої історії. 
Але найцікавіше, що вперше я дізналась про те, що і моя сім’я мала відношення до рятування єврейських сімей тоді, коли була проголосована постанова в Верховній Раді про відзначення українців, які рятували євреїв.
В коментарях під моїм виступом в підтримку цієї постанови моя родина написала, що одна моїх з прабабусь рятувала сім’ю на хуторі в Рівненській області. Так, коли мені сповнилось 31 рік, завдяки Верховній Раді, я дізналась, що і моя родина дотична до рятування єврейської сім’ї. 
Коли один народ має свою рану, він вражений, травмований, але допомагає іншому – як на мене, це величезний показник. І коли сьогодні М. Бужанський піднімає тему про антисемітизм в Україні, я вважаю, що це цілком російський наратив. Україна, яка фактично стала землею і прихистком для євреїв в Україні, – в ній немає місця антисемітизму. 
Коли я навчалась у Львові, нас водили на Янівський цвинтар, розповідали про Янівський концтабір… Завжди це було з повагою. Люди, які пережили спільну біду, не глумляться – для них це спільна трагедія. Бабин Яр також – це історія не лише євреїв або українців. 
Нам треба про це говорити, виплескувати, вивчати, досліджувати, але страшно стає тоді, коли такі речі стають ворожою зброєю. 
 

– Як фракція «Голос» висловила свою думку про законопроект про відзначення українців, які рятували євреїв? І як вона зараз планує голосувати за всі постанови, які будуть пов’язані з Бабиним Яром?

Вся наша фракція голосувала за постанову про відзначення українців. Ми не голосували за законопроект Бужанського. Цей закон був поданий безграмотно, з купою орфографічних помилок, і навіть визначення антисемітизму в ньому не витримувало ніякої критики. 
Впевнена, що частина фракції у Верховній Раді за питання, які будуть стосуватися прямо російського проекту – проголосуються спільно проти. 
Що до голосування у Київраді, ми мали величезну дискусію, навіть пересварилися. 
Це питання відношення кожного з нас до моральних цінностей. Одна частина фракції готова відстоювати позицію російського проєкту тільки тому, що колишній лідер займає цю позицію, і інших аргументів в неї немає.
Інша, наша частина, має чітку позицію: в Україні, де є державний концепт реалізації меморіалу Бабин Яр, російських грошей не повинно бути. Я думаю, Ви добре уявляєте, який був шалений спротив. 
Я почула від всіх наших колишніх партійних донорів, від тих, хто підтримує «російський проєкт», про те, як для Фельдмана та Хана все це болить, що це їхня сімейна, родинна трагедія.
Але не може бути нічого сімейного у росіян для країни, яка сім років веде війну, і має там більш, ніж 13 тисяч загиблих хлопців. 
Це не про сімейність – це про неповагу до нас усіх, які, на їх думку, повинні схилити голову, як раби, які просто бачать легкі гроші, які готові зайти в Україну. І від цього стає гидко. 
 

– Позавчора на брифінгу  членів Ініціативної групи на тему: «Меморіал «Бабин Яр» за гроші кремлівських мільярдерів  Ви сказали, що треба буде піднімати людей на сполох. Яких людей? І що таке «сполох»? Це заяви, демонстрації, якісь інші дії?

– В першу чергу це мають бути звернення, апеляції до Президента, від лідерів  громадської, суспільної та філософської думки. Мені дуже приємно, що пан Йосиф Зісельс фактично є лідером процесу супротиву.Він носій чітко і безалтернативно відстоює україснкий контекст та державний проект меморіалізації.  Безперечно, важливі постаті Віталія Портнікова, Оксани Забужко, Сергія Жадана  та інших лідерів громадського суспільства, які гуртують навколо себе людей.
І це означає, що з вересня ці всі дії мають бути активізовані. пропрацьовані. Починаючи від звернень, походу до Ткаченка, до Шмигаля. Нехай це буде група депутатів, яка піде напряму до Президента. 
Я категорично проти акцій або демонстрацій безпосередньо у Бабиному Яру, тому що це дії, які Росія може використати на свою користь.
Нам почнуть закидати, що українці – це антисеміти, які не дають створити меморіал. 
Треба, щоб президент почув і дослухався. Російський проект є загрозою національної безпеці.  Це внутрішній «Північний потік - 2». Ми його самі, своїми руками, легітимізуємо. Троянський кінь, якого ми пустили в саме серце Києва. І кому, як не Зеленському, людині з творчості, зрозуміти, що може робити творчість зі своєю аудиторією?
 

– Ви вірите в те, що пан Зеленський може почути громадськість, якщо він не бачить і не чує її зараз, коли навіть в його офісі стоїть такий проросійський кордон?

– Ви праві, я слабо вірю, але я вважаю, що цей інструмент має бути використаний. 
 

– Чи згодні Ви, що український проєкт повинні зараз представляти не вчені, а громадські діячі?

– Я дуже спокійно ставлюся до позиції вчених в цьому проекті. Для вчених це професійна вузька ніша. Вчені не стоять на барикадах. 
Я вважаю, що цей проект має бути представлений колишнім урядом, який затверджував цю концепцію. Вололимир Гройсман має виказати свою позицію, це має робити в тому числі Євген Нищук, колишній міністр культури, Антон Дробович, Володимир В’ятрович… 
Це мають робити на сьогодні люди, які мають мандат державної служби. І ми, депутати. До них повинні приєднатись лідери громадської думки. Це має бути чітка, спланована робота, і вона буде. Треба йти до кінця далі, не зупиняючись. Рано чи пізно маятник все-одно хитнеться в іншу сторону, і все стане на свої місця. 
– Пан Йосиф Зісельс впевнений, що наступить цей день, коли російський проект піде з України. Може не сьогодні, може через рік, через два, через три. Ви в це вірите?
– Як не дивно, вірю. Напевне більше, ніж в не реалізацію проекту «Північний потік-2». Чому? Мабуть не через рік чи через два. Я вважаю, що за зміни більшості в Верховній Раді маятник хитнеться в іншу сторону, і буде шанс, щоб цей проект пішов з України назавжди. В тому числі і з Президентом, який буде мати чіткішу державницьку позицію. 
Мені до речі хотілося б почути тут позицію Віктора Ющенка. Мені здається, що йому знову пора виходити на державну арену. Тому що занадто багато він просидів тихо, починаючи з 2014-го року. І якраз тема Голодомору сьогодні обговорюється, яка йому дуже близька. Його слово теж буде мати значення і вагу. 
 

– А інші президенти? Кравчук? Кучма?

– Так, але Леонід Кучма  підтримує в тому числі російський проєкт, а в позицію Леоніда Кравчука я не вірю. Акценти Л. Кравчука по відношенню до Держави Україна мали бути б давно ержавницькою. І так само, як його робота в групі ТКГ мала б бути чіткішою, зрозумілішою, прозорішою. 
Він, як перший президент України, має сильні способи впливу на сьогоднішню політику. І що Віктору Андрійовичу, що іншим колишнім президентам, не проблема прийти до Зеленського і мати з ним дуже глибоку розмову. В кінці-кінців, бути його радниками. 
 

– Але вони цього не роблять…

– Не роблять. Мені шкода, що Віктор Ющенко залишається пасивним в цьому питанні. Я розумію, що до нього є багато питань і претензій, але з 2014-го року мені б хотілось як громадянці, щоб він був активнішим, тому що шалену підтримку, яку він до сих пір має в спогадах своїх громадян, не можна просто так розтрачувати. Він міг би бути набагато активнішим на цій арені. 


– Дякую Вам дуже за цю відверту розмову.

 

Запис зустрічі за посиланням: https://www.youtube.com/watch?v=hXr2Q6Hz3wM

 

 

Олена Заславська,
Аліна Шененко,
Альфія Шевченко
Студія «Діє-Слово»
Липень 2021 р. 
 

Опубликовано:
пт, 08/06/2021 - 14:43