Міжнародний меморіальний фонд «Бабин Яр» подав судовий позив до Мінкульту щодо порушення Міністерством міжнародного та українського законодавства при наданні дозволу російському проєкту побудувати «меморіальну синагогу» на території Кирилівського православного кладовища у Бабиному Ярі.
Відомий юрист В’ячеслав Якубенко став гостем нашої студії.
– Шановний пане В’ячеславе, я рада привітати Вас в студії «Діє-Слово». Наша розмова піде про позов, який подав «Міжнародний меморіальний фонд «Бабин Яр» проти Міністерства культури та інформаційної політики України.
Чому Ви подавали позов саме до Окружного суду?
– Кодекс адміністративного судочинства і загалом Закон України про судоустрій і статус суддів чітко визначає компетенцію кожного суду. І саме окружний адміністративний суд, який знаходиться в Києві, є тим судом, який уповноважений розглядати позови до центральних органів державної влади. У даному разі ми подали позов до Міністерства культури та інформаційної політики. Ми не мали можливості обирати суд.
– Ви у своєму позові відзначили, що Міністерство порушило закон.
– І не один.
– Які саме закони порушені?
– Насамперед, ідеться про порушення Закону України про поховання та охорону, кладовищ. Згідно з статтею 31 цього закону, в Україні заборонені будь-які будівельні роботи на території закритих кладовищ.
Так зване «Місце роздумів» знаходиться на території історичного Кирилівського православного цвинтаря.
Незалежно від того, чи проводились сканування чи розкопки перед будівництвом, існує закон, який чітко говорить, що на території закритих цвинтарів будь-які будівельні роботи заборонені. Це означає, що там не може бути жодних синагог або “місць для роздумів”.
Крім того, йдеться про порушення Положення про Міністерство культури і інформаційної політики. У 2019-му році воно було затверджено в новій редакції, яка відміняє повноваження Міністерства затверджувати науково-проєктну документацію і надавати дозвіл на проведення будівельних робіт. Чомусь Міністерство цього не врахувало.
Також, незалежно від дозволів, існує Закон України про охорону культурної спадщини, згідно до якого повинно бути пройдене узгодження саме науково-проєктної документації. В нашому випадку 22 січня цього року Міністерство з якихось причин погодило не науково-проєктну, а проєктну документацію, тобто підійшло до будівництва на цвинтарі як до звичайної будівлі: гаража, сараю чи приватного будинку. Навіть із самої назви ми бачимо, що не було ніякого наукового обґрунтування проєкту, а це і є прямими порушенням Закону про охорону культурної спадщини.
Крім цього, існує ціла низка конвенцій, міжнародних документів, про які можна багато розповідати.
Також є факти, які, як говориться, «до справи прямо не підшиєш», але певний сумнів і здивування з’являється: ми бачимо, що 21 січня 2121 р. надійшов запит від цього проросійського фонду, а вже наступного дня було отримано погодження від Міністерства.
В нашій бюрократичній системі, а також виходячи з досвіду роботи з саме цим Міністерством в аналогічних справах, можу впевнено сказати, що неможливо дослідити весь об’єм поданої документації за одну добу.
– У Вас був досвід роботи з аналогічними справами?
– Мені доводилося не раз оскаржувати дії або бездіяльність органів центральної влади, починаючи від управлінь та департаментів, і закінчуючи Кабінетом Міністрів України.
Про незаконні будівництва на території цвинтаря не йшлося, тому що досі, поки не з’явився цей російський проєкт, нікому в голову не приходила така нахабна ідея, що можна прийти на територію закритого цвинтаря і почати там будувати. Такої практики, саме щодо будівництва на території історичних цвинтарів немає не тільки у мене – мені навіть невідомі подібні випадки із реєстру судових справ.
– Закон, який запобігає розпалюванню міжнаціональної ворожнечі. Чому ми про нього не згадуємо?
– Посилання на цей закон має більш політичний чи полемічний характер. Як юрист, я знаю, що ця стаття кримінального кодексу, яку ви згадали, а саме розпалювання міжнаціональної або міжетнічної, міжрелігійної ворожнечі, передбачає чітке доведення умислу.
Щоб було зрозуміло не юристам, це означає, що відповідач повинен в суді встати і сказати, наприклад: «Так, Ваша честь, суддя, я погоджуюся, що я мав намір спровокувати єврейські погроми в Києві». Тільки за наявності умислу можливо притягнення до такої відповідальності. Тому, на жаль, ця стаття в наших умовах не працює.
– Чи може бути аргументом для суду кількість підписів під трьома зверненнями громадськості проти будівництва на цвинтарі, а також факт ігнорування міською владою цих звернень?
– Ну, по-перше, оскарження дій або бездіяльності Київської влади здійснюється в іншому порядку.
Згідно закону про звернення громадян, Київрада зобов'язана надати відповідь: або погодитись із запитом, або відмовити. Якщо вони, як ми з вами кажемо, ігнорують, тобто не роблять того, про що просить певна частина громади, це знову ж таки не є юридичної підставою для відповідальності.
Існує відповідальність політична: ми можемо за цю владу на наступних виборах не проголосувати, але зобов’язати чиновників робити те, що вказано в певній кількості листів і звернень – такої юридичної можливості немає.
– У Вас два чи три тижні не приймали документи, чому?
– Це звичайна бюрократична процедура, яка діє не тільки в цьому суді. На жаль, у нас судова влада не реформована.
На сьогодні лише Верховний суд є більш-менш реформованим. Всі інші суди мають велику диспропорцію щодо завантаження судів, і, на жаль, це поширена практика. Я не можу стверджувати, що це якесь особливо негативне ставлення саме до цього позову.
– Якщо б ми зараз були б з Вами за кордоном і працювали в царині прецедентного права – на які прецеденти Ви б спиралися у цій справі? Чи існують взагалі за кордоном аналогічні прецеденти?
– По-перше, давайте виходити з того, що прецедентне право працює лише у країнах так званої англосаксонської правової системи. Це Великобританія, США, Австралія, Нова Зеландія і ще деякі острови між Англією і Францією. В кожній з цих юрисдикцій є своя система прецедентів, яка має значення лише для цієї однієї конкретної країни, виходячи з навіть не законів, а традицій, які склалися в цій країні.
Але тим не менш для всіх нас, і для України, і для більшості тих країн, які я назвав, є обов’язковими, по-перше: Міжнародна Конвенція про охорону Всесвітньої культурної та природної спадщини. Ця Конвенція була ратифікована також в Україні ще в 1988-му році. Вона недвозначно говорить про те, що культурна спадщина є одним з основних пріоритетів країни. Вона не може зазнавати негативного впливу під час урбаністичної чи містобудівної діяльності.
Також, якщо ми говоримо про Європу, то існує також Конвенція про охорону архітектурної спадщини Європи. Ще з 1985-го року Україна є стороною цієї Конвенції. В ній також йдеться про те, що забудові не підлягають ділянки, які належать до архітектурної спадщини. Безумовно, з точки зору цієї Конвенції, історична місцевість, така, як Бабин Яр – святе місце для різних культур, для різних релігій, для різних народів. Це якраз той випадок.
– Як буде йти суд: скільки часу це візьме з Вашого досвіду? Вони будуть затягувати поки буде тривати будівництво?
– В даному разі суд вирішив проводити справу в письмовому порядку. Це означає, якщо нічого не зміниться – не виникне ніяких додаткових питань у суду, то сторони не будуть викликати до зали судових засідань. Ані я, як представник позивача, ані Міністерство культури та інформаційної політики, ані той проросійський фонд, який є третьою особою, виступати в суді не будемо.
З одного боку, це позитивно – у нас досить докладна позовна заява, яка переконливо говорить про численні порушення законів України, а з іншого боку, тут можливе певне зловживання з боку суду, тому що суд може бути затягненим на невизначений час.
Але, я сподіваюсь, що в Окружному адміністративному суді все ж таки, зважаючи на суспільний резонанс, вдасться дотримуватись якихось розумних строків, хоча б виходячи з того, що ця справа зокрема і завдяки вашій програмі також, набуде розголосу, і ми зможемо публічно інформувати громадськість про можливе затягування справи. Знов таки, не обов’язково, що воно буде, але на жаль, досить часто це буває в наших судах.
– Ви припускаєте, що буде затягування?
– Я припускаю, що можливе затягування, але поки що я не бачу якоїсь злої волі протистояння: ніхто з боку суду палки в колеса не вставляє. Я виходжу зі свого адвокатського досвіду, і з тієї практики, яка на сьогодні діє в багатьох судах.
– Який резонанс, крім нашої програми, потрібен? Ми будемо інформувати про перебіг суду весь час. Але чого недостатньо з боку громадянського суспільства для того, щоб це якось з «мертвої точки» здвинути?
– Ну, по-перше, я б сказав, що пікетування, демонстрації під судом не ефективні. Вони часто озлоблюють суд, Також вони є певною мірою не етичними, як на мою думку, як адвоката.
Суд повинен приймати рішення на підставі тих доводів, які доводять сторони в суді, виступаючи в судових дебатах, а не з того, що кричать в мегафон на вулиці.
Я здивований, що по такій справі позов лише подав лише Міжнародний благодійний фонд «Бабин Яр». Очевидно, що є кілька громадських організацій, які були б зацікавлені та можливо звернулись би з аналогічними позовами. І в тому випадку, якби відбулось їх об’єднання, можливо суд побачив би, по-перше, важливість цієї справи і реальний резонанс в суспільстві, що прискорило б і розгляд справи. І ще суд побачив би, що тут не з’ясування відносин між двома фондами: хто головніший, а що існує реальний суспільний інтерес до цієї справи. Те, що зараз є лише один позов, був для мене здивуванням. Тим не менш, я сподіваюсь хоча б на моральну підтримку інших громадських організацій, які зацікавлені у справедливому вирішенні цієї справи.
– Чи була якась реакція Міністерства?
– Поки що не було відповіді, але знову ж таки, треба враховувати недоліки нашої судової системи.
Я взагалі не впевнений, що на сьогодні Міністерство вже знає про цей позов. Є багато нюансів: в багатьох судах немає марок на відправлення поштової кореспонденції. Для того, щоб отримати ухвалу про відкриття провадження, я особисто їздив у приміщення суду та забрав її з рук помічника судді, щоб прискорити процес. Сьогодні я дізнався про один суд, де немає паперу, щоб роздрукувати рішення. Існує багато нюансів, які не залежать від нас з Вами.
– Немає паперу, немає марок – це в суді немає грошей, щоб це купити, чи вони затягують це примусово?
– Там йдеться про певні нюанси щодо бюджетного процесу.
Суд – не приватна компанія: не можна просто взяти гроші з рахунку. Треба оголосити конкурс на закупівлю марок. І не завжди голова суду є достатньо хорошим розпорядником. Ну, як юрист, можливо, він там дуже розумний, а тут потрібна господарська жилка.
– Ви – фахівець з медіа-права. Чи можна притягнути до відповідальності медіа, які зараз тенденційно проводять рекламу російського проєкту?
– Притягнути їх до кримінальної відповідальності практично неможливо, тому що складно довести умисел.
Я не тільки юрист – я маю також «червоний» диплом журналіста. Мені здається, тут більше йдеться про порушення журналістських стандартів, стандартів професії. Професійні журналістські стандарти недвозначно забороняють будь-яку приховану рекламу.
Це саме такі випадки, навіть, якщо через бухгалтерію редакції не проходять кошти. Тут можливі тільки певні заходи громадського впливу.
Наприклад, може бути пікетування силами зацікавлених громадських організацій. Це якраз той випадок: це не суд – це ЗМІ. Суспільство може і повинно контролювати, в якій мірі вони виконують свою суспільну функцію неупередженого висвітлення подій. Тому на них можна і треба тиснути, але, звичайно, в мирний спосіб.
– Тема Вашої дисертації – «Принципи соціальної держави». Що таке соціальна держава? Які її принципи? І чи має Україна ознаки соціальної держави?
– Давайте порівняємо. Соціалістична держава кожному дає в руки по рибині, щоб кожен міг з’їсти і наїстись. А соціальна держава дає кожному в руки вудку, щоб кожен міг наловити рибки та нагодувати родину. Соціальна держава створює умови для вільного економічного, соціального розвитку всіх суб’єктів, для самозабезпечення кожного, а також для забезпечення певних верств непрацездатних через різні структури та благодійні фонди.
Соціальна держава повинна втручатись лише в тих випадках, коли суспільство з певних організаційних чи економічних підстав не може забезпечити своїх членів, зокрема і непрацездатних.
На жаль, у нас в Україні відбуваються постійні перекоси. Спочатку нас кидає вліво, назад до соціалістичної держави, і ми прагнемо кожному видати «юліну тисячу» – вклади в Ощадбанку Радянського Союзу. Потім нас кидає в іншу сторону – ми вважаємо, що повинен бути абсолютно нерегульований капіталізм без будь-якого втручання державних або антимонопольних органів. Певну рівновагу Україна ще не знайшла. Але я завжди сподіваюсь на краще, особливо, якщо йдеться про Україну.
– Яке місце займає суд у соціальній державі?
– Безумовно, суд в соціальній державі повинен гарантувати рівноправність. Причому не тільки рівноправність між мною і Вами – між рівними суб’єктами. Суд повинен гарантувати рівні правила гри. Це означає, що не прийде олігарх і отримає одразу поза конкурсом всі природні ресурси в свої руки. Суд повинен бути певним арбітром, стояти вище, слідкувати за тим, щоб принципи соціальної держави були реалізовані так, як вони прописані в законодавстві, і зокрема в Конституції.
– Дякую Вам за цю розмову.
Олена Заславська, Альфія Шевченко, Катерина Кічик.
«Діє-Слово», квітень 2021 р.