Фото - i-ua.tv
Ростислав Ґольцман, голова комісії із закордонних справ Спілки журналістів Ізраїля.
Виступ на секції «Україна – Ізраїль: вчора, сьогодні , завтра» в рамках Міжнародної конференції
до 75-річчя Незалежності Держави Ізраїль.
Прийоми і методи контрпропаганди під час інформаційної війни - це дуже велика тема. Щоб її піднімати потрібно кілька годин, але основний інструмент під час війни у контрпропаганді – це мова, ніщо не замінить мову. Зараз, я певний, це розуміють і в Україні, але першими, хто це зрозумів, були росіяни. У концепції “руского міра” важливою є російська мова: надати їй статус офіційної мови, робити все, щоб іноземні канали, що працюють російською мовою, працювали у всіх країнах – це основне завдання. Навіщо?
Тому що це сама велика зброя під час такої війни. Навіть усі ці пропагандистські дії, які були зроблені навмисне, щоб зробити усе, щоб відколоти Ізраїль від України чи навіть переконати українців, що Ізраїль не з ними.
Згадайте, з чого все починалося. Ніхто не знає, де це починається, але ця, так звана, новина спочатку з’являлась російською мовою. Наприклад про те, що буцімто прем’єр-міністр Нафталі Бенет зателефонував до Зеленського та казав йому, що треба відступити, треба здатися, треба “делать какие-то уступки” (рос.), як там було написано, та Зеленський сказав “Я вас почув”.
Зрозуміло, що це почалося з української сторони, “що вони роблять?”, а з ізраїльської сторони не могли зрозуміти, що тут коїться. Але де вперше з’являється така новина? Чи то в соціальних мережах, чи на якомусь сайті, буцімто українському, як, наприклад, “Страна”. Там з’являється якесь таке повідомлення: хтось чув, хтось не чув, можливо, та й пішло — вже ніхто не розуміє, звідки це взялося.
Що таке “рускій мір”? Я з цим познайомився, коли, як журналіст, повинен був зробити матеріал про продюсерський центр студія “Квартал 95” та одне з їх творінь. Я в Ізраїлі був досить таки далекий від того, що показує російське телебачення. Дивився серіал “Свати”. Мені було цікаво, про що це. Я вмикаю, дивлюсь і не розумію, де це відбувається. Яке це місто? Яка це держава? Усі розмовляють російською. Тільки коли з’явився поліціянт у формі української поліції, я зрозумів, що це Україна. Не раніше. Тому що це і є концепція “руского міра”: це світ, в якому усі розмовляють російською. Зрозуміло, де метрополія цього «міру»: не в Києві, і навіть не в Мінську. Вона може бути навіть у Казахстані, бо там також усі розмовляють російською мовою.
Що до “хороших рускіх”, ми бачили ще задовго до повномасштабного вторгнення: саме опозиційне радіо “Ехо Москви”, вони борються з путіним, вони проти путіна, вони хочуть, щоб у них була студія в Києві, але для цього їм треба, щоб їм дозволили вести тільки російською мовою. Те ж саме стосується Ходорковського – опозиціонер, він довів це, він був навіть у тюрмі за часів путіна. І коли його питають: “Іде війна, ви - опозиціонери, де ваше формування проти цієї війни?”. Що відповідає головний демократ? “А коли ви зробите російську офіційною мовою в Україні?” - саме так.
Головний інструмент протистояння пропаганді під час війни це мова. Саме мова швидко та невипадково, я підкреслюю, це не випадково, досить таки скоро викреслює усю іноземну пропаганду.
Чи треба відмовлятися від російської мови? Ні, але треба використовувати її для контрпропаганди. Наприклад, програма “Вечір” Яніни Соколової. Вона робить це чудово. Якщо я дивлюся інші канали, я не бачу там такої ж сили контрпропаганди. Я не знаю, чи працюють зараз інші канали, що працювали російською мовою, серед яких були деякі й державні. Але саме важливе, що я повинен сказати, основний інструмент контрпропаганди, основний інструмент відсічення пропаганди супротивника – це мова. Хоча є багато іншого.
Треба реагувати. Реагувати досить таки швидко. Були приклади помилок, до яких ми не бажаємо повертатися. Те, що я зараз бачу, що нещодавно вводили квоти на радіо. Наприклад, щоб в музичній трансляції стільки-то відсотків були тільки українські пісні. Чи є зараз по радіо хоча б одна пісня російською? І це вірно. На жаль, до цього прийшли тільки з початком широкомасштабного вторгнення, хоча мені здавалося, що це повинно було зробитися як мінімум у 2014 році, якщо не раніше. Але те, що зараз це розуміють, це дуже добре. Були навіть серйозні пропагандистські успіхи в росіян на початку війни: довкола усі ці російськомовні канали ще продовжували працювати. Зараз же цього набагато менше.
На жаль, я знову повертаюсь до теми “хороших руськіх”, ці самі наративи, на українських каналах ми бачимо тих самих гостей. Ще раз кажу, я вірю, що вони опозиціонери в росії. Той самий Биков, на нього робили замах, але коли він каже, що, як російський письменник, він не може бажати поразки російській армії, я не певний, що це повинні слухати люди в Україні. Але добре що в України є перемоги на фронті пропаганди. Усі ми сподіваємось, що це буде новий крок до перемоги у цій війні та скорішої перемоги.
Хто вирішує чи перехід на мову -- це рішення народу? Це тільки рішення народу. Це те, про що я казав. Коли складались якісь відсотки на радіо чи ми там чули дуже старі пісні або якихось молодих виконавців, які не мали іншого шансу потрапити на радіо. Це був не самий якісний контент, але тому що він був українською мовою, вони мали змогу потрапити на радіо. Проте зараз це рішення народу. Це саме головне. Тому був перехід на українську мову.
Треба сказати, що пропаганда за Україну, яку зараз ведуть ізраїльські друзі України та інші люди, є дуже успішною. По-перше, було багато думок “Що буде, якщо повернеться на посаду голови кабміну Беньямін Нетаньягу, він друг путіна та усе таке інше”. Перше: куди був перший візит президента Іцхака Герцоґа після свого обрання? До Києва. Перший візит Нетаньягу був у Францію. А у Франції що він каже? “Ми з Україною тільки так, іншого не буде”. Після цього у випуску самої масової газети Ізраїлю (“Israel Ha-Yom”, у перекладi на українську «Ізраїль сьогодні») у п’ятницю чи наприкінці тижня, перші сторінки виходять зі зразками боєприпасів та зброї, яка буде передаватися Україні.
Там також були статті різних військових, спеціальних фахівців та інших, які кажуть: “Це нам може вийти якось не так, бо росія не буде на це спокійно дивитися”. Саме так і сталося. Ви, мабуть, чули, що тільки того тижня на Ізраїль полетіла тисяча ракет та активно працював “залізний купол”. Головним завдання було, щоб це не пішло з Ізраїлю в інші країни.
Не добре, що це (надання військової допомоги?*) буде пізніше, ніж планувалося, але боєприпаси та інша зброя вже в Україні. “Залізний купол” це суто оборонна зброя, але, як і протиракетні “Хец” і таке інше – це все буде в Україні. І це успіх людей, що живуть в Ізраїлі та підтримують Україну.
*Так і сталося. До України польським транзитом вже потрапила система ППО Anti-Dron. Як ми бачимо, це покращило те, як працює ППО ЗСУ проти «Шахедів». Сподіваюсь, та маю для цього деякі підстави, що дуже скоро до України потрапить також і інша ізраїльська зброя.
Друк – Ірина Єгорова
для Студії «Діє-Слово»