Круглий стіл “Інформаційний фронт: руйнування стереотипів” відбувся 16 травня в межах міжнародної конференції “Україна – Ізраїль: історія взаємовідносин”, що приурочена до 75-ї річниці проголошення незалежності держави Ізраїль. Під час обговорення учасники розглянули такі теми як контрпропаганда в умовах війни, стратегічні комунікації ЗСУ в умовах війни, російські наративи на Близькому Сході і методи протидії, наративи в російських ЗМІ в умовах російської агресії проти України, вплив народної дипломатії на відносини між Ізраїлем та Україною. Участь взяли: Ростислав Гольцман, Людмила Долгоновська, Сергій Данилов, Юлія Крилова-Грек і Анна Жарова.
Відомий ізраїльський журналіст Ростислав Гольцман поділився своїм баченням щодо прийомів та методів контрпропаганди під час інформаційної війни.
«Основний інструмент під час війни у контрпропаганді – це мова, – зазначає Ростислав Гольцман. – Перші, хто це зрозуміли, були росіяни». Він зауважив, що всі дії, спрямовані на укріплення позицій російської мови за межами Росії, мають на меті поширити вплив російської пропаганди. Ростислав Гольцман наголосив, що навмисні пропагандистські дії проводяться з метою відділити Ізраїль від України і переконати українців, що Ізраїль не з ними. На думку Гольцмана, відмова від російської мови не є обов’язковою, але вона має використовуватися для контрпропаганди.
Дмитро Левусь, політолог і співведучий російськомовної передачі “Блеск и нищета русского мира” на “Українському радіо”, підтримав думку щодо того, що контрпропаганда має бути російською мовою, але її, як і російськомовних спікерів, на думку Левуся, має бути не багато.
«Ми не повинні жити російським порядком денним», – зазначає він, додаючи, що ми досі дивимося на Ізраїль через російську призму.
Людмила Долгоновська, керівниця служби президента «American University Kyiv », радниця головнокомандувача ЗСУ зі стратегічних комунікацій у 2021-2023 роках, в своїй промові «Стартегічні комунікації в умовах війни» з власного досвіду розповіла про комунікації збройних сил України в умовах війни. «Найважливіше – це відповідальність та активність, тому що у комунікаційній роботі ти можеш ніби-то мовчати, коли тебе не запитують, але насправді, якщо ти не комунікуєш, то комунікують за тебе» – говорить про роботу в комунікаційній сфері спікерка.
Спираючись на власний досвід, Людмила Долгоновська озвучила такі висновки з її роботи: людям треба бути реалістами, а не ідеалістами; російська пропаганда втрачає свій вплив; розвінчувати фейки — марна трата часу; кризові комунікації працюють тільки за умови психологічної стійкості та наявності злагодженої роботи всієї команди. На думку Людмили Долгоносвської, щоб бути ефективним комунікаційником в умовах війни необхідні: прямий доступ до командування, координація і синхронізація з ключовими державними установами, партнерство з громадянським суспільством і бізнесом, використовувати людський потенціал, системний підхід.
За словами спікерки, структура комунікаційної стратегії була сформована на основі стратегій країн НАТО.
Сергій Данилов, представник Центру близькосхідних досліджень, говорив тему “Російські наративи на Близькому Сході та підходи протидії”. Спираючись на особисті спостереження і дослідження, що було проведено Центром стратегічних комунікацій при Міністерстві культури, аналізуючи російські наративи на Близькому Сході. Основним мета-наративом спікер назвав наратив про те, що Росія ототожнюється з Радянським Союзом, а Радянський Союз — друг арабських країн, в той час як Захід ототожнюється з імперіалістами і колоніальною політикою. Говорячи про підходи до протидії, Сергій Данилов назвав два, які можуть взаємодоповнюватися. Першим підходом він вважає пояснювати і говорити на арабську аудиторію про те, що Росія не дорівнює Радянському Союзу, що Росія є імперіалістичною країною, що веде колоніальні війни. Другим підходом, на його думку, є налагодження розмови про національні інтереси наших партнерів на Близькому Сході в тих сферах, де є взаємні інтереси з Україною.
«Один з центрів світової політики зараз в Україні і цим треба користуватися не тільки з політиками, а й з дослідницькими центрами, з організаціями, які працюють в журналістиці, в пресі, – коментує він і додає: – Залучати інших для того, щоб створювати конкуренцію, можливість їм висвітлювати події з українського боку – є також фактором, який допоможе зруйнувати російську монополію на медійний простір Близького Сходу».
Юлія Крилова-Грек, доцентка Києво-Могилянської академії, науковий співробітник університету Уппсала в Швеції, розповіла про наративи російських медіа під час агресії проти України, починаючи з 2014 року. Аналізуючи зміни в російських ЗМІ до і після 2014 року, Юлія Крилова-Грек дійшла висновку, що така поведінка схожа на підготовку до геноциду.
«Медіа – це перша сходинка, з якої починається будь-яка війна: інформаційна війна, гібридна війна, яка потім переходить в більш фізичне, реальне втілення, те, що ми маємо зараз. Те, що російські війська роблять на території України – вони мають на це довгу морально-психологічну підготовку: вони йдуть в Україну, як в країну, в якій живуть не люди, тобто в них перед очима повністю дегуманізований, маргіналізований образ України і українця, тому їм легше здійснювати всі ті злочини, які вони здійснюють зараз», – зазначає спікерка.
Проводячи аналіз російських ЗМІ до війни, Юлія відмітила, що в них прослідковуються три типи мови ворожнечі: пряма, непряма (прихована) і маніпулятивна, при чому першу вони використовували не так часто. Вона зазначає, що проводилося планомірне вішання ярликів часів Другої світової на Україну і українців. Після початку війни і провалу Бліцкригу, риторика російських ЗМІ змінилась і замість прихованої і маніпулятивної мов ворожнечі, вони вдавалися до прямої. Із популярних після початку війни наративів були виділені такі як «Такої країни (України) не існує», «українці це не люди, це фашисти», проводилась поляризація світу. Російські ЗМІ прирівнювали нацистів до націоналістів, стираючи між ним різницю і формуючи негативне ставлення до тих, хто спілкується українською мовою, прагне до незалежності. Особливого гейту зазнали учасники Революції гідності.
Анна Жарова, співзасновниця організації «Ізраїльські друзі України» розповіла про народну дипломатію відносин між Ізраєлем та Україною, а також про те, як народна дипломатія сприяє цим відносинам. За один з прикладів беручи власну організацію, «Ізраїльські друзі Україні», яка була заснована в 2014 році як реакція на події на Майдані, окупацію Криму та Сходу України. Їх проєкт «Медичний міст», що був розпочатий після початку війни на Сході, полягав в підвищенні кваліфікації військових ортопедів та хірургів, шляхом стажування в Ізраїлі.
Говорячи про реакцію Ізраїлю, спікерка зазначає, що з початку війни ми бачимо дві реакції: громадськості і влади. Анна Жарова додає, що до 2014 року в Ізраїлі була поширеною думка, що всі російськомовні – росіяни.
«Говорячи про народну дипломатію, за ці 9 років було зроблено дуже багато проєктів, де ізраїльтяни почали розуміти, що таке Україна. Я хотіла доповнити, що до 2014 Україна, в свідомості корінного населення Ізраїлю, людей, які тут народилися, була частиною Росії, якоюсь провінцією. Навіть не розуміли, що російська і українська мови – це різні мови. І, наприклад, сьогодні, через 9 років, через цю війну, почали навіть тут, в Ізраїлі, коли є якась офіційна інформація, додавати українську мову» – повідомляє Анна Жарова.
На її думку, за 9 років, завдяки народній дипломатії, були укріплені українсько-ізраїльські відносини, а ізраїльтяни, що мали змогу отримувати інформацію про події в Україні з перших рук, займали проукраїнську позицію. За словами спікерки, наразі в ізраїльських провідних медіа стали частіше підійматися теми злочинів російських військових в Україні. З нещодавніх вона відмітила статтю про Київ і нічну атаку, а також радіо-репортаж про Бахмут.
Анна Жарова вважає, що головним доказом зацікавленості спільноти в ситуації в Україні є вихід новин на цю тему, бо їх вихід зумовлений запитом аудиторії.
Спікерка поділилася тим, що зараз вони з українською делегацією, партнерами вивчають досвід Ізраїлю по підготовці населення та дітей до екстрених ситуацій.
«Народна дипломатія працює. Вона дійсно дуже змінила відносини між Ізраїлем і Україною. Вона є тою силою, що коригує рішення влади про надання Ізраїлем допомоги Україні» – доповнила Анна Жарова.
Нагадуємо, що 14 та 17 травня відбулись ще дві міжнародні онлайн-конференції: «Україна – Ізраїль: історія взаємовідносин» та «Єврейські організації кінця 80-х і після повномасштaбного вторгнення».
Ірина Єгорова,
Студія «Діє-Слово»,
травень 2023