Наприкінці минулого року деякі коментатори в українських та іноземних ЗМІ говорили про «різке зростання» антисемітизму в Україні та прогнозували, що в 2021 році ситуація погіршиться. Якби ці прогнози реалізувалися, це би підірвало міжнародний імідж України та допомогло російській пропаганді, яка далі намагається представити український національний рух, історичний та нинішній, як «зграю антисемітів, яким немає місця серед цивілізованих держав і народів». А 2021 рік у цьому контексті особливий, бо у вересні виповнюється 80 років з часу нацистських розстрілів у Бабиному Яру, тож увага багатьох ЗМІ буде прикута до України і того, як вона вшановуватиме пам’ять жертв Голокосту.
Чи дійсно антисемітизм в Україні зростає? Що відомо про антисемітські інциденти та як українська влада з ними бореться? Чи нинішній рік несе справжні загрози, чи це – лише вигадки російської пропаганди?
Про це напередодні Дня пам’яті жертв Голокосту, що вшановується 27 січня, говорив експерт з досліджень антисемітизму В’ячеслав Ліхачов. Вебінар підготували спільно Асоціація єврейських організацій та общин України Ваад України, під егідою якої впродовж 20 років проводиться Моніторинг антисемітизму, онлайн-студія «Дієслово» та Сіоністська федерація України.
Шостого січня, у Святвечір, напередодні Різдва за юліанським календарем, коли більшість українців, навіть тих, хто не вважає себе віруючим, сідають до святкового столу, у Києві під посольством Ізраїлю зібралися молоді люди у воєнізованих костюмах і вимагали від посла «покаятися за Голодомор».
ВІдео від студії "Діє-Слово"
Акцію організували прихильники праворадикальної партії «Традиції та порядок» та руху «Суспільство майбутнього» після того, як посол Ізраїлю в Україні Джоель Ліон засудив проведення 1 січня ходи на честь дня народження Степана Бандери.
«Заклик до євреїв покаятися за Голодомор є відверто антисемітським звинуваченням і відверто антисемітською міфологемою, – говорить дослідник антисемітизму В’ячеслав Ліхачов. – В нас є інформація, що ці провокації замовлялися за гроші, як і деякі інші, які ми ще, можливо, побачимо».
В’ячеслав Ліхачов, який долучився до вебінару з Сєвєродонецька, де він перебуває у зв’язку з іншими своїми правозахисними проєктами, сказав, що з темою антисемітизму його нинішня подорож не пов’язана безпосередньо, але контекст війни важливий для розуміння тенденцій в антисемітизмі в Україні.
За словами Ліхачова, кількість антисемітських нападів за минулий рік в Україні дійсно зросла – з нуля до чотирьох – а це рекордно низькі цифри не лише в Європі, але і у світі. А за другим критерієм моніторингу – актами вандалізму, ситуація навпаки – покращилася. Якщо у 2019 році таких злочинів в Україні було скоєно 14, у 2018 – 12, то у 2020-му – 8.
«У 2020 році ситуація була неоднозначною – збільшилася кількість випадків насильства на ґрунті антисемітизму. Йдеться про 4 інциденти за рік. Якби ми говорили про США, Францію чи Німеччину, таку кількість там би могли і не зафіксувати. Але якщо порівняти з попередніми трьома роками, 2017-2019 роки, то ми тоді не зафіксували жодного випадку насильства на ґрунті антисемітизму», – пояснює В’ячеслав Ліхачов статистику за минулий рік, поміщаючи її в історичний та світовий контекст.
За його словами, моніторинг, який він веде вже майже 20 років, орієнтується на визначення злочинів на ґрунті ненависті, яке дає Організація з безпеки і співпраці в Європі, і критерії залишаються незмінними – фізичні напади визнаються насильством, а пошкодження об’єктів єврейської спадщини – синагоги, цвинтарі, пам’ятники та пам’ятні знаки – вважаються актами антисемітського вандалізму.
Ці чіткі критерії, за словами Ліхачова, дозволяють фіксувати та порівнювати різні антисемітські інциденти у світі, уникаючи голослівного твердження про зростання чи зменшення «абстрактного антисемітизму», які часто можна почути в ЗМІ від різних політиків та громадських діячів.
«Чотири випадки, які ми маємо в 2020 році, – це випадки антисемітського насильства у чистому вигляді. В одному випадку у Маріуполі чоловік з сокирою прийшов до синагоги і завдав поранення охоронцеві. Інший випадок був зафіксований у Вінниці. Там нападник також прийшов у синагогу, лаявся, чіплявся до людей і напав на старосту синагоги, який намагався його втихомирити. Напад не мав таких наслідків, як в Маріуполі, але все ж напад був. А два інші випадки сталися восени в Умані, коли сталися два вуличні напади на ортодоксальних євреїв, які приїхали до Умані на паломництво», – розповів В’ячеслва Ліхачов.
На відміну від попередніх років, коли українська поліція не квапилася ловити злочинців, у цих випадках всіх нападників було встановлено і за винятком маріупольського, який втік до Росії, затримано, а декого вже і засуджено.
Чому антисемітське насильство виросло?
На думку В’ячеслава Ліхачова, напади в Умані були пов’язані з тим, що 2020 рік дійсно був особливий – рік пандемії коронавірусу та місцевих виборів в Україні. З ситуацією з паломниками не впоралася і центральна влада в Україні, каже він. Безпрецедентно на місяць Україна закрила кордони для всіх іноземців, хоча з ізраїльських ЗМІ було відомо, що робилося це на прохання ізраїльського уряду, який побоювався сплеску епідемії серед ортодоксальних громад.
Місцева влада в Україні намагалася здобути популярність тим, що підігрівала страхи щодо того, що прочани посприяють зростанню епідемії в Умані, каже Ліхачов. Через цю кампанію в місцевих ЗМІ та соціальних мережах з’явилися і факти дискримінації хасидів, яких не пускали в банки, магазини чи навіть намагалися перешкодити їм поселитися у свої ж готелі.
Про те, наскільки ці випадки були серйозними, пропонує судити, базуючись на даних попередніх моніторингів – у 2005-2007 роках, коли в Україні фіксувалися рекордні цифри антисемітського насильства – від восьми до одинадцяти. Тоді, як він каже, це були серйозні випадки, коли молоді люди з холодною зброєю відстежували ортодоксальних євреїв поблизу синагог чи інших місцях, нападали і жорстоко били.
Неонацистська субкультура скінгедів прийшла в Україну з Росії
Тоді, за словами Ліхачова, в Україні набула популярності та поширення молодіжна неонацистська субкультура скінгедів. «Ця мода прийшла до нас з Росії, коли російські неонацисти за допомогою інтернету могли поширити в Україну свої відеозаписи нападів на людей з нетиповою зовнішністю, поширювалися інструкції з вуличного терору, написані колишніми співробітниками правоохоронних органів, і «досить грамотно» давали рекомендації, як уникнути відповідальності за подібні напади», – розповідає Ліхачов.
Тоді в Україні група бритоголових молодих людей, за словами Ліхачова, могла вломитися в синагогу Бродського в центрі Києва, розбити скло і побити рабина, але пізніше антисемітизм «вийшов з моди» серед українських неонацистів. Частково, на його думку, це сталося і тому, що рух поширився і знайшов собі інших жертв, а частково через те, що за це почали карати.
Ліхачов пригадує, як команда, яка вела моніторинг, звернулася до керівництва країни, до Міністерства внутрішніх справ, СБУ і з фактами в руках показала, що відбувається в Україні. Це був важливий сигнал для тодішнього президента Віктора Ющенка, і правоохоронці «збили цю хвилю» кількома «показовими процесами», які мали «виховну дію». Тож з 2008 року експерти вже фіксували різкий спад антисемітського насильства в Україні.
«На щастя, не було жодного летального випадку в результаті антисемітських нападів, але були випадки серйозних травм, коли одна людина кілька місяців пролежала в комі. Тобто такою була ситуація приблизно 15 років. І у порівнянні з тією ситуацією нинішня ніяк не може бути названа зростанням, хоча бачимо негативний тренд у порівнянні з попередніми роками. І цього року, думаю, частково це зростання може бути пояснено специфічною дією пандемії», – наголошує Ліхачов.
Як наголошує дослідник, нині загроза антисемітизму є мінімальною, але увага до неї у світових ЗМІ є викривлена через звинувачення в антисемітизмі, які не перестає продукувати російська пропаганда, орієнтована на Захід. Через історичні стереотипи, болючу історичну пам’ять в Ізраїлі та частини діаспори ця пропаганда частково спрацювала, вважає Ліхачов. Але те, що ідеї правого популізму не мають в Україні популярності – це неспростовний факт, доведений кількома парламентськими, місцевими і президентськими виборами, в результаті яких 73% українських виборців обрали президента єврейського походження.
Розчарування Зеленським, пандемія, російські провокації – прогнози на 2021 рік
Щодо прогнозів на нинішній рік, то Ліхачов не виключає, що розчарування в діях президента Володимира Зеленського призведе до того, що частину його невдач почнуть приписувати його єврейським корінням чи зв’язкам з єврейськими олігархами. Деякі теорії змови вже минулого року пов’язували створенням в Україні ринку землі з намаганням єврейських бізнесменів викупити її для себе, нагадує Ліхачов.
Також пандемія коронавірусу не вичерпала ще свій конфліктний потенціал – далі ширяться теорії змови про те, що пандемію, якщо не організували євреї, то точно вони збираються нею скористатися.
І нарешті, повертаючись до того, з чого почалася розмова, – в Україні далі іде війна з Росією. На думку Ліхачова, Москва не припинятиме спроб дискредитувати Україну шляхом організації антисемітських провокацій.
Дослідник нагадав, що антисемітську карту для дискредитації опозиції з новою силою почали розігрувати ще з 2013 року, з подачі тодішнього американського радника тодішнього президента Віктора Януковича Пола Манафорта. А коли влада постійно говорила про антисемітизм опозиції, а доказів для цього не було, потрібно було створити провокації чи інсценізації, каже Ліхачов.
За його словами, дуже ймовірно, що низка антисемітських нападів під час Революції гідності і відразу після неї були антисемітським провокаціями, але з впевненістю про це можна говорити вже з 2016 року.
Тоді правоохоронні органи вже почали ловити злочинців і передавати їх до суду. «За матеріалами слідства справ, які велися у 20016-2017 роках, можна з упевненістю стверджувати, що значна частина антисемітських нападів були скоєні безідеологічними виконавцями за російські гроші», – каже він і додає, що ті, хто не довіряє українському правосуддю, можуть спертися на рішення польського суду, який засудив двох поляків за організацію підпалу Угорського культурного центру в Україні на замовлення проросійського німецького політика.
Тож, на думку Ліхачова, якщо і чекати цього року більшої кількості антисемітських нападів, то навряд чи вони плануються всередині українських націонал-радикалів, які здебільшого відмовилися від ідеї антисемітизму. Проте не всі з них відмовилися від ідеї взяти участь у провокаціях за гроші, тому якщо будуть мотивовані та платоспроможні замовники, не виключено, що провокації, такі, як під ізраїльським посольством, чи навіть серйозніші, можуть відбутися.
Чи можливо їх попередити? В’ячеслав Ліхачов вважає, що так – це було б у спільних інтересах громадськості та влади, включно з Міністерством внутрішніх справ, чий очільник, за повідомленнями, може мати добрі зв’язки в колі праворадикалів.
Джерело:
Радіо Свобода