Наталія Малиновська: «Повернення до навчання – це вклад у нашу перемогу»

Фото з особистого архіву пані Наталії

24 лютого 2022 року російська федерація розпочала повномасштабне вторгнення на всю територію України. На деякий час на паузу було поставлено освітній процес, але освічена молодь – це важливий фронт, невід’ємна частина нашої майбутньої перемоги. Про повернення до навчального процесу, як переживала часи активних обстрілів і, що планує робити після нашої перемоги, ми поговорили з викладачкою кафедри слов’янської філології та журналістики Навчально-наукового інституту філології та журналістики Таврійського національного університету ім. В. І. Вернадського, журналісткою Наталією Малиновською.

- Де Ви були, коли дізнались, що почалась війна? Хто Вам про це повідомив?

- Це була п’ята ранку. Я була у себе вдома, у Василькові. Всі спали, а потім прокинулися від якихось страшних звуків. Спершу я подумала, що здійнявся вітер і сильно задуває на залізну драбину, яка веде на другий поверх нашого маєтку. Вже тоді виникли якісь підозри, тому я і чоловік вийшли на двір, щоб подивитися. Нам все ще не вірилося, що нас обстрілюють. Опісля я зайшла в соцмережі, де і побачила купу повідомлень про те, що президент недоімперії російської федерації оголосив нам війну. Почався повномасштабний наступ на Україну. Хоча власне війна почалася ще 20 лютого 2014 року.

- На початку повномасштабного вторгнення ЗМІ декілька разів повідомляли про можливість такого вторгнення російських військ на територію України? Чи вірили Ви в це?

На відміну від очільників нашої держави – Офісу Президента України, його радників і самого Президента України пана Зеленського – я в це вірила. Адже багато спілкуюся з послами іноземних держав, з військовими аташе їхніх посольств, тому для мене це все були очевидні і очікувані факти. Я своєчасно зробила деякі запаси продуктових товарів, закупила корм для своїх трьох котів – Моцарта, Магди та Ернеста (на честь Хемінгуея) – і пса Діогена (на честь відомого філософа).

- Чи не думали Ви поїхати в більш безпечне місце, можливо, на захід України?

- Безпечних місць в Україні зараз немає, тому що ракети дістають в будь-яке місце, в будь-яку точку нашої держави. А залишати власну домівку не хотілося, тому що, повторюсь, у нас три коти і пес. Тому ми будемо оборонятись тут.

 

васильков

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Світлина з відкритих джерел

 

- Чи впливає ситуація на Ваших домашніх улюбленців?

- Коли починаються обстріли – тваринки ховаються. Діоген у нас чує наперед, що будуть вибухи. В принципі, він так реагував і на гучні постріли, і коли сусіди салюти запускали. Ми ж знаємо, що тварини бояться таких звуків. Через це він собі шукав схованку. Коли були активні обстріли, ми самі ховалися в льосі. Зараз ситуація трішечки краща. Російських окупантів погнали і з Житомирської траси, і з Бучі. Вони з цього напрямку били сюди сухопутний коридор, оскільки у Василькові знаходиться військовий аеродром. Це летовище вони намагалися брати штурмом, висаджувати десант, але їх весь час збивали на підльотах наші сили ППО. Ми знаємо, що московитам нічого не вдалося, адже наші збройні сили та загони територіальної оборони у співпраці з ними, проявили себе як справжні леви.

наталья

Фото з особистого архіву пані Наталії

 

 

- Наскільки важко було Вам і Вашим рідним?

- У відчай ніхто з нас не впадав. Повторюсь, ми були психологічно готові до того, що таке може бути. Звісно, було страшно. Ти постійно читаєш новини, зведення за добу, дивишся на карту – де, що і як відбувається, що і як просувається. Авжеж, коли з’являлися повідомлення про те, що в сусідньому селі зруйнували вщент будинок, що цілими родинами гинули – плачеш. Хоч це й незнайомі тобі люди, але це твої співвітчизники.

- ТНУ імені Вернадського, де ви наразі викладаєте, відновив навчальний процес. З якими труднощами ви стикнулися?

- Для мене не було нічого важкого, адже зі своїми студентами я тримаю контакт завжди. Повертатися до навчання особисто мені було дуже просто. Я тримала контакт в чатах Telegram’а з кожною групою, в яких я веду свої дисципліни, намагалась якось підтримувати психологічно своїх студентів. Не скигленням, не жалем, не заламуванням рук, а навпаки підбадьорювати, попри те, що сама знаходилася в досить складних на той час умовах. Коли ще не було оголошено повернення до навчання, я зі своїми студентами, випереджаючи дії керівництва Університету, почала навчання і запланувала виконання певних творчих робіт. Адже у підсумку вони все одно повинні отримувати бали у свої залікові книжки, освоїти пройдені курси. Через це довелося переробити і трохи спростити програму навчального процесу по своїм дисциплінам, і в такий спосіб вирішувати цю ситуацію. Потім я дізналась про те, що ми повертаємося до навчання. Тож, ніяких сюрпризів не було. Я вважаю, що ми повернулися до навчання вчасно.

По-перше, навчання відволіче наших студентів від постійного моніторингу новин, гортання сторінок у соцмережах, тобто це трохи витягне їх із важкого психоемоційного стану. По-друге, повернення до навчання – це вклад у нашу перемогу. Саме молодь після нашої Перемоги повинна розбудовувати і утверджувати Українську державу, тому вона повинна бути освіченою, грамотною.

наталья

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Авторська екскурсія Н. Малиновської «Редакції видань старого Києва». Студенти-журналісти третього курсу. Фото: Яна Безрукава

 

- Ви зараз працюєте викладачем. Чи збираєтесь Ви повернутись у практичну журналістику?

- Я поки що про це не задумувалася. Я хотіла б посіяти раціональні зерна в своїх студентів, щоб вони стали гарними, професійними журналістами. Можливо, це дуже пафосно сказано, але своєю місією на даний час бачу роботу з молоддю.

- Нині інформаційна війна є дуже важливим фронтом і шириться багато фейків. Як відрізнити їх від правдивих новин?

- Я не є спеціалістом у питанні інформаційних війн і медіа-гігієни – це запитання до спеціалістів. Перш за все, я раджу користуватися перевіреними джерелами інформації, тобто офіційними – це органи державної влади. Вони всі представлені в соціальних мережах. Також треба дивитись, чи їхні акаунти верифіковані, адже іноді створюються фальшиві. Щодо висловлювань певних людей, які видають себе за експертів, для цього я веду власну базу експертів, які мені цікаві. Я поділяю їх за темами, на які вони можуть говорити та аналізувати, досліджую свого експерта на предмет його глибини. Не менш важливий фактор – на чиї гроші існує цей експерт. Тому що густо-часто стається так, що якась громадська організація існує незрозуміло на які кошти. А коли все прозоро – ти розумієш, що це якась грантова історія. А ще, можливо, це експерт, який працює на кошти фінансово-промислових груп, і він просто висловлює точку зору конкретної групи, або ж це зайда, який працює на ворожу для нас країну. Тому історію персоналій треба досліджувати, і досліджувати дуже ретельно. 

- Чи доцільно зараз у школах та вищих навчальних закладах давати навчальну літературу на російській мові?

- Це залежить від ситуації. Якщо це підручник якогось «Московского государственого университета» і так далі, зрозуміло, що там будуть викривлення та маніпуляції. Так само і з приводу журналістики – вона теж буде все висвітлювати під певним кутом, з однієї сторони. Є різні друковані джерела цією іноземною мовою. Тому однозначно казати не можна. Ці джерела можуть бути різними, тому дивитись потрібно саме на їхню пропагандистську складову. А загалом російська мова має набути статусу іноземної мови в нашій державі.

- Нині масово перейменовуються різні місця, вулиці, названі на честь російських митців. Яке ваше ставлення?

- Процес декомунізації, а в цьому випадку і дерусифікації, має бути. Єдине, що я зауважила б, що не потрібно захоплюватись. Якщо станція метро «Берестейська», хай вона собі буде «Берестейська». Треба трохи знати історію тим, хто займається перейменуванням. Тут головне, щоб із водою не виплеснути дитину.

- Кого Ви зараз читаєте серед ЗМІ та журналістів? Чи є якийсь топ?

- Давайте я краще розповім, що я читаю з літератури. Наразі в мене відкрита книжка «Бен-Ґуріон. Держава за будь-яку ціну», її автор – Том Сегев. Це історія людини, яка стала однією з творців держави Ізраїль. Для мене ця тематика є дуже цікавою, адже я навчаюсь на дворічній Сертифікатній міждисциплінарній програмі з юдаїки, тому вивчення єврейської цивілізації для мене дуже цікаво та актуально. І особливо про досвід створення держави Ізраїль. На сертифікатну програму принагідно я запрошувала б усіх, хто не бажає залишатися на рівні отриманого диплома, а хоче розширювати власні горизонти. Це звернення і до моїх студентів, і до колег. Є така єврейська мудрість  «заборонено бути старим». Тобто треба весь час оновлюватися, весь час робити апгрейд себе, освітній у тому числі. А журналісту за замовчуванням треба протягом всього свого професійного життя робити це оновлення. Тому за ці два роки навчання я отримую колосальне задоволення і дуже глибокі, хороші знання.

- Що Ви плануєте зробити, коли ми переможемо в цій війні?

- Перш за все, я збиратиму власний урожай з власної ділянки, оскільки в мене зараз етап «садимо для перемоги». Ми сіємо бурячки, садимо цибульку, садимо все-все-все, бо розуміємо, що через дії окупантів, постійні обстріли нашого півдня, в Україні буде деякий дефіцит продуктів. Навіть ООН наразі забила тривогу, адже Україна – це годувальниця світу. Україна забезпечує величезну кількість людей харчовими продуктами. Вже сьогодні в деяких країнах Європи існує дефіцит, наприклад, української олії. Зараз ми з родиною активно використовуємо кожен сантиметр своєї земельної ділянки, а після перемоги я буду збирати урожай. 

Аліна Шененко

Студія "Діє-Слово"

Рубрика
Опубликовано:
пн, 05/16/2022 - 15:30