Януш Шубер у перекладах Наталії Бельченко. Презентація збірки поезій

23 грудня в Студії «Діє-Слово» відбулась довгоочікувана зустріч з поеткою, перекладачкою Наталією Бельченко.

Приводом для зустрічі став вихід з друку збірки поезій Януша Шубера «Кругле око погоди та інші вірші», які пані Наталія перекладала з польської.


Януш Шубер (1947–2020), польський поет й есеїст, народився і майже все життя провів у Сяноку. Основами його поетичного світобачення стали філософія Місця, історія роду, дух Підкарпаття. Під час навчання у Варшавському університеті поет захворів і до самої смерті пересувався на інвалідному візку. Попри все він активно творив, але перша публікація з’явилася лише в 1995 році. Талант митця високо оцінили Збіґнєв Герберт, Віслава Шимборська, Ришард Криницький, Юлія Хартвіґ, Чеслав Мілош.

Збіґнєв Герберт, прочитавши поетичне «п’ятикнижжя» Януша Шубера, відповів йому: «На жаль, мій дорогий друже, Ви поет і нічого з цим не вдіяти».

 


Наталія Бельченко – поетка, перекладачка. Народилася й мешкає в Києві. Закінчила філологічний факультет Київського національного університету ім. Тараса Шевченка.
Авторка восьми поетичних книжок. Вірші Бельченко було перекладено німецькою, французькою, англійською, болгарською, корейською, голландською, польською, литовською, латиською мовами й івритом, опубліковано в Україні та за кордоном. Учасниця численних фестивалів. Лауреатка літературної премії Губерта Бурди (Німеччина, 2000), премії Фонду ім. Лесі і Петра Ковалевих при Союзі українок Америки (2019).
Стипендіатка Gaude Polonia 2017. Членкиня Українського ПЕН-клубу.

Ось кілька віршів Януша Шубера:

 

Галицькі клезмери.

Сіре небо, пошите з розпоротого лантуха.
На пагорбах двометрові порепані гарбузи,
Що сиплють з волохатих нутрощів блідим насінням.
Перуки пирію, теракотові перелоги.
Дерева, так-сяк скручені з матового дроту.
Фургон – що за колеса – мабуть, від млина!
В повозці кілька галицьких клезмерів
Старанно налаштовують інструменти. Бороди й пейси
З металевих стружок, по яких
Штопором стікає промаслена веселка.
Срібні місяці підков ладні вирушити в путь.
Щоправда, замість коня нерухомий скелет –
Вапняний сталактит з похиленою головою.

 

Кальман Сегал.

Не любило його наше містечко.
Схилявся до комунізму ще в гімназії Королеви Софії.
І який з нього єврей, якщо батьки працювали на землі,
Зовсім зробилися селюками на вбогому господарстві
За Кічурами по дорозі на Терепчу.

Не закінчив школи, арешт, вовчий білет.
Далі паровоз історії віз руду в серці тайги.
І ось після війни Кальман Сегал – письменник.
Статті, книжки, в яких гіркота молодості та оспівування нового.

Це їм допікало. Це ж треба – такого читати!
Треба його забути. І забували.
Не тільки його, а й самих себе.

А він терпляче очікує в Шеолі
Співчуття живих
І повернення на Самбатіон
Серед праведних.

Що початок мало
Добіжить фіналу.
А моралі взагалі
Оповідь не знала.

 

 

Опубликовано:
пт, 12/24/2021 - 14:43