Про це та багато іншого йшлося під час розмови з авторитетною мистецтвознавицею, кураторкою виставок, лауреаткою премії імені Юрія Шевельова та членкинею Міжнародної асоціації арткритиків (AICA) Діаною Клочко, яку провели директорка Студії «Діє-Слово» Олена Заславська та директорка EVREI.TV Олена Береза.

Публікуємо фрагмент інтерв’ю про те, як шукати єврейський слід у класичному живописі та чому біблійних персонажів тривалий час малювали як звичайних європейців.

— Як зрозуміти, що картина єврейська? Чи має мистецтво національність?

«Якщо ми йдемо галереєю, будь то Уффіці, Рейксмузеум, Прадо чи Центр мистецтв імені королеви Софії, перед нами постають люди всіх національностей. І єдине, що можна відрізнити: одні художники зверталися до Старого Заповіту й торкалися тем єврейського життя, а інші – ні.

Наприклад, скульптор Йоган-Георг Пінзель у середині XVIII століття був одним із перших, хто зобразив героїв Старого Заповіту саме як євреїв. Адже до того на портретах того ж Товії чи інших біблійних персонажів ми бачимо просто людей без жодних етнічних ознак.

Це складне питання для історії європейської культури: інтерпретуючи Старий Заповіт, європейці позбавляли його персонажів візуальних рис і робили їх “своїми”, розчиняючи в загальноєвропейському контексті. Чи був у цьому прихований антисемітизм? Питання відкрите. Як і те, чому, наприклад, Єлену Прекрасну чи інших діячів давнього світу обов’язково зображали як європейців білої раси, накладаючи свій візуальний тип на весь давній світ.

Дуже довгий час етнічне чи національне для європейців не мало значення – універсальні цінності вважалися важливішими за ці особливості. Лише в середині XVII століття Рембрандт, який жив у єврейському кварталі Амстердама, починає дуже обережно вплітати побутові речі, предмети та тканини єврейської спільноти у свої роботи».

Дві частини інтерв’ю з Діаною Клочко дивіться за посиланнями.